переклад та його місце серед інших наук задачі в умовах різних соціально-історичних епох

Зв’язок перекладу з іншими науками. Сучасну теорія перекладу можна охарактеризуватия як результат міждисциплінарних досліджень. В рамках перекладознавства вивчаються фізіологічні, психологічні, літературознавчі, етнографічні та інші сторони перекладацької діяльності, а також історія перекладацької діяльності в тій чи іншій країні або країнах. Соціологія може досліджувати переклад як один із видів соціально-рольової взаємодії. • Зв’язок перекладу з етнографією, історією та антропологією обумовлений тим, що культурно-історична варіативність життя і побуту, мови і світосприйняття людей дуже різниться.


Інша справа в теорії перекладу. Тут в даному випадку якраз не можна обмежитися встановленням відповідностей тільки в межах системи морфологічних форм; необхідно вийти за ці межі і встановити, що певні значення, що виражаються в одному з мов граматично, в іншому можуть виражатися за допомогою лексичних засобів, як у наведеному вище (§ 4) прикладі з оповідання С. Моема, де значення, виражені в початковому тексті за допомогою форм тимчасової віднесеності дієслова, в тексті перекладу передаються лексично за допомогою слів перш и тепер. § 7. Визначивши теорію перекладу як лінгвістичну дисципліну, потрібно встановити її місце серед інших галузей науки про мову.


Переклад — складне явище, яке можна розглядати з різних позицій (з точки зору лінгвістики, стилістики, етнопсихології та ін.). Але як посередник (média) y міжнаціональному та міжлітературному спілкуванні він належить до сфери приклад* ної компаративістики. Тут постає проблема рецепції в системі інших історичних реалій. Вагомим є факт, в який час був здійснений переклад: чи в епоху, коли виник оригінал (тоді перекладач — сучасник автора, обізнаний з його середовищем), чи 6 іншу історичну епоху (коли. перекладач — сучасник читача, до кінця не розуміє конкретики). Сукупність всіх форм пізнання для кожної конкретної^ історичної епохи творить свій рівень «культурного знання», яі М.Фуко називає «епістемою».


― імена видатних перекладачів та теоретиків перекладу різних епох, їхні найважливіші праці, сутність їхнього внеску у практику та теорію перекла-ду; ― основні концепції та принципи перекладу на різних історичних етапах; Вміти: ― охарактеризувати основні етапи розвитку перекладацької теорії і практи-. ки у світі; ― диференціювати основні концепції та принципи перекладу, давати їхню. характеристику у певному історичному та культурному контексті. 1.5.2. У результаті виконання модуля № 2 «Курсова робота» студент повинен.


Тому, з перебігом багатьох віків, століть та історичних епох мова постійно змінювалась та оновлювалась. У світі існує велика кількість мов, деякі з них чимось схожі, а деякі зовсім різні та протилежні одна одній. Перед перекладачем постає основна задача відтворити той ефект, який має сленг у мові оригіналу, та зберегти його вплив на реципієнта цільової мови за рахунок використання мовних засобів, наявних у цільовій мові. Відомий науковець В.А. Хомяков вивчав сленг та його поширення в різних аспектах його визначень та в своїй науковій праці запропонував дати два визначення цьому явищу, а саме: «загальний сленг» та «спеціальний сленг».


Соціально-історична думка античності. Основні цінності європейської духовної культури, як відомо, почали формуватися в епоху античності. У давньогрецькій міфології та філософії ми знаходимо перші спроби осягнення таємниць людського життя, державного устрою та історії народів. Переможці в війнах стають народними героями та авторитетами для інших. Мудрість тут витісняється військовою доблестю, а насильство стає основним способом існування. В останньому, залізному віці вже відсутні будь-які ідеали і тверді моральні норми, панують насильство, ворожість, страх і песимізм.


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Кафедра теорії та практики перекладу англійської мови. Методичні рекомендації до написання кваліфікаційних робіт. Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, накопичених і накопичуваних певною спільнотою людей, і ті цінності однієї національної спільноти, які зовсім відсутні в іншій або істотно відрізняються від них, становлять національний соціокультурний фонд, що так чи інакше знаходить своє відображення в мові.


Місце будь-якої науки серед інших визначається її об’єктом, предметом і методом. Для юридичних та ще деяких гуманітарних наук спільним об’єктом є правова реальність, а предмети і методи у них різні: саме це і дозволяє розмежувати окремі науки та класифікувати їх. Важливо наголосити на розмежуванні понять «юридична наука» та «юриспруденція» — останнє є більш широким. У загальному вигляді систему юриспруденції зображено на схемі 1.


Відносини історії з іншими соціальними науками в різні періоди складались по-різному. Однак більшість визначних представників історичної науки завжди зберігала віру в органічну єдність зазначених наук. Ця єдність була зумовлена об'єктивними потребами й характером суспільного розвитку в різні епохи цивілізаційного розвитку людства. Так, в епоху античності й середньовіччя історія існувала й розвивалася у поєднанні з міфологією, релігією, теологією, літературою. В епоху Відродження утверджувався зв'язок історії з географією, мистецтвами, політичною теорією. Від епохи Просвітництва до се.


Переклад Септуагінти та інші переклади Біблії. Значення перекладів Цицерона для історії перекладу. Вільні інтерпретації Аристотеля і Апулея. Тимошик М. Книга серед книг: Історія перекладу й видання Святого Письма українською мовою / М.С. Тимошик // Берегиня. - 2000.- 4 випуск. - С.6-18. перекладач повинен використовувати в перекладі загальновживані форми висловлювання; правильно обираючи і розміщуючи слова, справляти загальне враження, яке здійснює оригінал у відповідній тональності.


Спеціальні історичні дисципліни — джерелознавчі галузі знань, що вивчають окремі типи історичних джерел та розробляють теоретико-методологічні засади їх зовнішньої та внутрішньої критики. Спеціальні історичні дисципліни виникають як комплекс прикладних навичок роботи з документами. Приблизно в XVIIІ ст. відбувається становлення спеціальних історичних дисциплін як наук.У 1950-1960-х роках розпочалася нова хвиля розвитку спеціальних історичних дисциплін, що супроводжувалася формуванням більш ґрунтовної.


Культурно-історичні епохи - Відлік часу в історії - Вступ до історії - 5 клас - Пастушенко Р. Я. - Нова програма - Підручник - 2018. Саме в умовах цивілізації виникли такі важливі явища культури, як наука та мистецтва: література, театр, архітектура, живопис, музика, а також уявлення про демократію та права людини. На теренах України в античну епоху існувала низка грецьких міст-держав: Херсонес, Ольвія, Тіра та інші, а також держава кочовиків-сколотів, яку греки називали Скіфією. Старшим та найбільш могутнім серед олімпійців був Зевс — бог громовиці. Боротьба між цими двома поколіннями богів завершилася тим, що олімпійці перемогли та ув’язнили старших титанів і титанід у підземеллі — Тартарі.


Засновник європейської історичної науки, «батько історії» Геродот (між 490480 – 425 рр. до н.е.), починаючи свій «Виклад подій», писав, що «хоче врятувати від забуття діяльність людей». Люди завжди цікавилися своїм минулим, але Геродот ще переймається питанням про важливість цих знань – аби врятувати їх від забуття. Його завдання – описувати вчинки людей. За 2,5 тисячоліття, що пройшли з часів Геродота, в усіх куточках земної кулі створено тисячі і тисячі томів історичних праць. І в наш час в різних країнах світу працює незліченна армія істориків. Що ж спонукає їх братися за перо, витрачати гі.


Інший рівень передбачає вплив історичної думки на масову свідомість. Історична думка – наймобільніша частина історіографії. Тому її аналіз дозволяє оперативно з’ясувати динаміку змін соціокультурних передумов розвитку історичної науки, домінуючу проблематику наукових пошуків, основний зміст історичного знання, особливості методологічних принципів та методів опрацювання джерельної бази, формування історичних концепцій, схем та теорій. Під історичною свідомістю в науці розуміється сукупність уявлень суспільства в цілому та його соціальних груп окремо, про своє минуле і минуле всього людства. Як і всякі інші форми суспільної свідомості, історична свідомість маєскладну структуру.


Українська історична наука досі перебуває в полоні стереотипів марксистської історіографії, яка віддавала пріоритет політичній історії, соціально-економічним факторам, описувала історію воєн, дипломатії, популяризувала історію партії та ін. Але все це ще не історія людей. Політична історія це історія еліти.


Функції історії, як соціо-гуманітарної науки значно ширші, ніж наук точних. Соціальні функції історії та функції точних наук відрізняються перш за все тим, що сама історія – це вже наука про ціле суспільство. Точні науки, натомість, вивчають лише певну галузь, певну частину суспільного життя та діяння. Історія - не просто наука про минуле. Це наука про поступальну ходу людського суспільства, як єдиного, різностороннього і суперечливого процесу.


Функціонування науки - специфічного соціального явища Інституціоналізація науки Соціальні функції науки. Колективи як суб`єкти наукової діяльності Соціологія науки. У сучасних умовах дослідження проблем суті науки її гуманістичних світоглядних методологічних основ шляхів розвитку і функціонування в різних соціальних системах глибини і характеру впливу. Отже, наука - складне багатомірне соціальне явище і різні галузі знання, в різних конкретно-історичних умовах, вивчають її з різних сторін. Особливість соціології науки та, що вона, відволікаючись від змісту наукового знання, його структури і логіки розвитку, розглядає науку як соціальний інститут, як своєрідну форму і сферу діяльності.


Учні повинні знати, у яку історичну епоху відбувається та чи інша історична подія, у чому полягає її сутність та історичне значення. Теоретичні та фактологічні знання суміщують із знаннями про історичну добу (тисячоліття, століття, дата). У загальному вигляді це зображено у вигляді таблиці. Тисячоліття Століття Дата Зміст історичної події Сутність історичної події Історичне значення. Проблемне навчання на уроці історії. Під проблемним навчанням розуміють сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формуються проблеми, шукаються шляхи їх вирішення та саме .


Однією з найважливіших проблем сучасної філософії та історичної науки є проблема соціального пізнання та історичного пізнання як його важливої складової, їхньої специфіки. Серед проблем, що постають перед дослідником при вивченні даної сфери постають, зокрема, такі: в якості об’єкта дослідження в даному випадку виступає суспільство, яке одночасно є і суб’єктом; суспільствознавець має справу з діяльністю людей, що поводяться свідомо і вкрай непередбачувано. Ось далеко не повний перелік тих проблем, з якими доводиться стикатися історику чи філософу, який працює на історичній ниві. Мета дослідження полягає у характеристиці специфіки історичного пізнання.


Теми наукових робіт 1. Світогляд та його головні історичні типи 2. Міфологія: минуле та сучасність 3. Філософування як спроба пояснення світу 4. Багатоманіття визначень поняття філософія 5. Філософські проблеми та дисципліни. ТЕМА 2 Історичний розвиток світової філософії 1. Філософія Стародавнього Сходу та Заходу 2. Філософська апологетика і схоластика Середньовіччя та гуманістичне філософствування у добу Відродження 3. Філософія Нового часу ХVІІ ст. 4. Філософія французького Просвітництва ХVIII ст. 5. Німецька класична філософія.


Навчальний посібник може прислужитися усім, хто цікавиться теорією та історією соціального виховання, питаннями педагогіки та розвитком ідей про навчання, виховання, способи передачі соціального досвіду від покоління до покоління. Насамперед посібник адресований студентам напряму підготовки «Соціальна педагогіка», бо в ньому відповідно до програми викладені основи наукових знань із дисципліни «Теорія та історія соціального виховання». У праці розкривається предмет і завдання дисципліни, висвітлюється розвиток соціального виховання в зарубіжних країнах від найдавніших часів до сьогодення.


Історичне краєзнавство та загальна історична наука взаємозбагачують і взаємодоповнюють одне одного. Адже зрозуміло, що створення фундаментальної історії нашої держави у всій її локальній різноманітності та специфічних місцевих проявах неможливе без грунтовного дослідження минулого окремих регіонів. Без глибокого вивчення регіональної історії історичні дослідження виглядатимуть надто загальними, абстрактними і бездоказовими, відірваними від конкретно-історичної основи. Маються на увазі не тільки літописні та інші поселення і міста давніх епох, а й міста пізнішого часу – Бужин, Крилов.


Історична хронологія — це спеціальна історична дисципліна, що вивчає лі-точислення різних народів і встановлює зв’язок між подіями в часі, дати істо-ричних подій і джерел. Час існування людства назива-ють історичним часом. Він має три стани — минуле, сьогодення й май-бутнє. × Скульптурне зображення давньогрецького бога Хроноса Він був уособленням часу, тому його часто зображу-ють із пісковим годинником у руках. У стародавніх греків слово «хронос» стосувалося послідовності подій, часу ми-нулого.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

толстой три товарища читать

сочинение на аварском языке хасалихълъи 4 класс

гуля целитель тучково